ЛГБТ іде у наступ на конституцію України

13.05.2021 у Верховній Раді України зареєстровано проект Закону про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та Кримінального кодексу України щодо боротьби з проявами дискримінації № 5488 ( далі – законопроект 5488), внесений за ініціативою Уряду.

Враховуючи чергову  спробу внести зміни в національне законодавство в питанні так званого захисту прав  ЛГБТ спільнот, асоціація не може вкотре залишатися осторонь та погодитися із запропонованими змінами до адміністративного та кримінального законодавства. Про яку дискримінацію цих груп людей йдеться, що Уряд  вимушений захищати їх права? Невже у когось, хто подавав документи на вступ до ВУЗу запитувалось, на кого вони сексуально орієнтовані? Чи на виборчих дільницях перед видачою бюлетеня питають про їх гендерну ідентичність ? Чи може банківські та медичні установи перед наданням послуг проводять відповідне опитування особи ?

В пояснювальній записці до законопроекту  № 5488 зазначено, що він розроблений відповідно до Плану заходів з реалізації Національної стратегії у сфері прав людини на період до2020 року, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2015 року № 1393-р., Плану заходів з виконання Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 жовтня 2017 року № 1106.

Однак проект відстоює  інтереси ЛГБТ спільнот  та топче конституційні права всіх інших громадян, хто проти пропаганди нетрадиційної сім’ї та різноманітних збочень. При цьому,  законодавчо встановлюючи так звану нетерпимість привселюдної демонстрації сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності, Уряд порушує  конституційне право щодо свободи совісті та вільного вираження поглядів і думок більшості громадян України, які мають традиційну орієнтацію.

Хоча, якщо Уряд ставить за мету захистити  «природні»  смаки та потреби гомосексуалів, їх  право «вільно кохати кого хочу»,  різні сексуальні потяги осіб з числа гендерної ідентичності, то чому нікому не спадає на думку  захищати право клептоманів на крадіжку, право педофілів «вільно кохати» дітей, право піроманів  підпалювати все що заманеться, право маніяків – вбивць вбивати та гвалтувати.  Їх дії також продиктовані внутрішніми потребами та «природними» бажаннями, в тому числі і сексуальними, з якими вони не мають змоги самостійно справитись. Тому всі ці розлади згідно законодавства, в тому числі і кримінального судочинства,  примусово лікуються.

Дискусійною слід визнати пропозицію про доповнення ст. 35 КУпАП та  ст. 67 ККУ такою обставиною, що обтяжує відповідальність та покарання мотивом  «нетерпимості» до сексуальної орієнтації або гендерної ідентичності особи.

Незрозумілим залишається, що саме буде кваліфікуватись як «нетерпимість» в даному випадку? Оскільки законопроектом встановлюється, що  відкрите негативне ставлення і визначається «нетерпимістю». Тобто під поняття «нетерпимості» потрапляє навіть словесне вираження своєї думки.

На сьогодні обставинами, які обтяжують покарання, законодавство  визнає вчинення злочину на ґрунті расової, національної, релігійної ворожнечі чи розбрату або на ґрунті статевої приналежності (чинний  п. 3 ч. 1 ст. 67 КК). У законопроекті № 5488 пропонується розширити перелік  мотивів «нетерпимістю», що має кваліфікуватись обставиною, яка обтяжує покарання.

Однак за такою логікою до таких обставин можна віднести й нетерпимість до блондинок, до людей з надмірною вагою, до тещі, до інвалідності, мови, політичних, економічних, соціальних переконань, освіти, майнового стану і т. д., що не є доцільним та  виваженим.

На сьогодні законодавство  України передбачає достатній об’єм відповідальності за злочини проти життя та здоров’я людини в цілому. Для того, щоб якісно працювала система правоохоронних органів та закони були дієві не потрібно збільшувати відповідальність за різноманітними ознаками та доповнювати обтяжуючими обставинами виходячи  з такого різноманіття ознак.

До того ж, визначення пон

яття «сексуальна орієнтація», «гендер», «гендерна ідентичність» відсутні в українських законах. Введення нового термінологічного апарату без узгодженості із науковим суспільством призведе до неоднозначного  тлумачення цих понять  різними ланками влади, в тому числі судами.

Також залишається не зрозумілим, що саме слід розуміти під нетерпимістю до «гендерної ідентичності особи», про яку йдеться у законопроекті № 5488.

Поняття «гендер» згідно Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами досить розмите і означає соціально закріплені ролі, поведінку, діяльність і характерні ознаки, які певне суспільство вважає належними для жінок та чоловіків. Таке ж визначення знайшло своє відображення в Інструкції щодо інтеграції гендерних підходів під час розроблення нормативно –  правових   актів, затвердженій наказом Мінсоцполітики від 07.02.2020  № 86. Але Конституція та закони України мають по відношенні до неї вищу юридичну силу. Проводиться чітка різниця між поняттям статі та гендеру, що в цілому порушує основи публічного порядку в Україні. Тому Уряд планує започаткувати та законодавчо закріпити різницю між поняттям статі та гендеру, в тому числі гендерної  ідентичності, за якою виділяють трансгендерів, агендерів, транссексуалів загалом  понад 50 типів гендеру.

Стаття 1 Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» зазначає про гендерну рівність, а не гендерну ідентичність. Гендерна рівність в Україні визначена як рівний правовий статус жінок і чоловіків та рівні можливості для його реалізації, що дозволяє особам обох статей брати рівну участь у всіх сферах життєдіяльності суспільства.

Тоді хто саме належить до категорії людей, які входять до гендерно ідентифікованих осіб?  Українське законодавство не визначало і не в визначає їх конкретно. На кого саме  українець не повинен подивитись косо, щоб це не було кваліфіковано як нетерпимість ?

Можливо Уряд має на увазі  фетишистів із сексуальним потягом до частин тіла? Може це зоофіли  із сексуальним потягом до тварин? Можливо Уряд хоче передбачити відповідальність за «нетерпимість» до ексгібіціоністів, які люблять демонструвати свої статеві органи не лише дорослим, а й дітям, чи відповідальність за  «нетерпимість» до педофілів, які мають сексуальний потяг до дітей, в тому числі і  немовлят.

В цілому просування  гендерної ідеології прямо протирічить статті 15 Основного Закону України, оскільки  жодна  ідеологія не може визнаватися державою як обов’язкова. Уряд не має ні юридичного, ні  морального права популяризували будь-яку ідеологію, тим більше ідеологію гендерної ідентифікації.

Також Урядовий законопроект суперечить нормам ч. 2 ст. 24 Конституції України, згідно яких не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Тому надання привілеїв за ознакою нетрадиційної сексуальної орієнтації чи гендерної ідентифікації, яка в цілому не відштовхується від поняття статі особи,  ставить по інший бік всіх тих, хто належить все ж до традиційної орієнтації та чітко знає та розуміє хто він: чоловік чи жінка.

Очевидно, що законопроект № 5488 топче демократичні засади суспільства, створює  умови для надання привілеїв певній категорії людей, які мають девіації у сексуальній поведінці та труднощі з визначенням власної ідентичності.

Варто згадати, що Уряд відкрито  нехтує правами віруючих, зокрема конституційним правом на свободу віросповідання, коли передбачає відповідальність (шляхом внесення нової статті 188-56 КУАП)  керівників церков, духовних навчальних закладів та закладів, заснованих релігійними організаціями, за відмову особам, належним  до нетрадиційної сексуальної орієнтації та тим, які себе якось гендерно ідентифікують,  у прийнятті на  посади до цих організацій та зарахування на навчання в духовні навчальні заклади. Чи оцінує Уряд рівень несумісності принципів діяльності релігійних організацій та самовизначен

ої гендерної ідентифікації особи, її способу життя і поведунки у суспільстві ?

Свобода віросповідання передбачає не лише право вільного вибору релігії, а й свободу щодо сповідання такої релігії. Про яку свободу сповідання може йтися, якщо релігійні органіізації нашої країни засуджують гомосексуалізм та будь-які прояви збочень?

Свобода віросповідання просто кидається на поталу ЛГБТ спільнотам, коли до Кримінального кодексу України цього законопроекту (зміни до ст. 161 ККУ) передбачається внести зміни, згідно яких проповідь будь-якого релігійного діяча у разі цитування Біблії про гріх Содому та Гомори, може кваліфікуватись я «умисні дії, спрямовані на розпалювання ворожнечі та ненависті на ґрунті нетерпимості» до сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності.

Назарі гомосексуалізм та інші подібні збочення хочуть поставити на коліна церкву, замахуючись на Слово Боже та всіх вірянь абсолютно всіх  християнських конфесій України.